Російські медіа розтиражували ^[1] історію про «героїзм» сім’ї Казмали з республіки Комі. Героїзм їх полягає в тому, що 19-річний Дєніс Казмали пішов воювати в Україну і пропав безвісті ще на початку повномасштабного вторгнення росіян в нашу країну. А його батько вирішив продовжити «війну з  нацизмом» і теж пішов воювати в України, щоб «бути ближчим до сина».

У російській пресі все це подають як приклад батьківської любові та відданості вітчизні. Голова республіки Комі Владімір Уйба теж перейнявся історією родини і в офіційних медіа бажав ^[2] родині Казмали сил і терпіння:

«Иван Степанович Казмалы отправился добровольцем продолжить правое дело сына в борьбе с неонацизмом. (…) Пусть хранит Господь наших воинов. Победа будет за нами!»*

*тут і далі цитати окупантів подаємо мовою оригіналу, пунктуація та граматика збережені

Ми роздивились детальніше родину цих «патріотів» та визначили військові формування, в складі яких вони прийшли в Україну.

Дєніс Івановіч Казмали народився 25 грудня 2002-го у селищі Тімшер ^[3] Усть-Куломського району республіки Комі. Селище було засновано ^[4] як табір для ув’язнених ^[5], а пізніше – спецпоселення для депортованих із заходу України, Карелії та Поволжя.

Селище Тімшер, 2022. Фото: Respublika11.ru

Тут живе уся його сім’я Казмали. Батько Дєніса – тракторист Іван Казмали. Мати – Єкатєріна Зайкова – соціальний працівник, доглядає людей похилого віку. В родині троє дітей, з яких Дєніс найстарший і єдиний син. Розваг в селищі не багато, тому майже всі діти відвідують школу спортивної стрільби. Її вихованцем був і Дєніс Камали та його молодша сестра Софія, яка минулого року навіть стала переможцем турніру «Ворошиловский стрелок».

Дєніс Казмали з друзями. Фото: ВКонтакті

Після закінчення 9-го класу Казмали-молодший поступив в училище на зварювальника. Минулого року завершив навчання і вже у жовтні поповнив лави російської армії. За словами його друга Дмітрія Паршукова, він пішов в армію за власним бажанням і відразу на контракт. Російські медіа пишуть ^[6], що він став спецпризначенцем і служив у Пскові. Тут дислокується лише одне військове формування спеціального призначення – 2-а окрема бригада ^[7] головного розвідувального управління збройних сил рф (військова частина 64044).

З 2016-го 2-ю бригадою командує ^[8] полковник Константін Сємьоновіч Бушуєв 1 жовтня 1972 року народження (49 років), уродженець міста Печори Псковської області. До призначення у Пскові він шість років очолював ^[9] тамбовську 16-у окрему бригаду ^[10] спецпризначення головного розвідувального управління рф (військова частина 54607). Бушуєв з кола наближених до головного тіла росії чиновників. Зокрема, він учасник ^[11] «Нічної хокейної ліги», в якій грає президент рф владімір путін.

Константін Бушуєв праворуч. Фото: Pskov.ru

2-а бригада спецпризначення – елітне військове формування, кадри для якого ретельно підбирають. У бригаді мінімальна кількість рядових і молодших командирів, здебільшого служать офіцери-контрактники. Саме ця бригада вже вісім років воює ^[12] в Україні. З початку повномасштабного російського вторгнення наші збройні сили полонили ^[13] чотирьох бійців військової частини 64044.

Дєніс Казмали служив тут на посаді розвідника-санітара. У лютому цього року він повідомив батьків телефоном, що відправляється в Україну. Дєніс чітко розумів куди їде і для чого. Але його «бойове відрядження» тривало недовго – зв’язок з ним обірвався 27 лютого. І лише 26 березня його батькам офіційно повідомили, що син пропав безвісті. Пізніше ще раз повідомили про це.

«Это была суббота, позвонил Сергей Сергеевич (представник військової частини – редакція) и сказал, что ваш сын без вести пропал. Потом пришло письмо, потом у нас из района приехал военком и привез еще одно заявление. То есть у нас на руках два извещения о том, что у нас сын без вести пропал», – розповідала місцевим журналістам його мати.

Після зникнення Дєніса родина Казмали просила ^[14] користувачів ВКонтакті молитися за його повернення і жадала помсти українцям.

За помстою в Україну поїхав його батько, 43-річний Іван Стєпановіч Казмали. Перед тим він два місяці телефонував у різні фонди та комітети, шукав сина у соціальних мережах серед мертвих та полонених окупантів. А потім вирішив «мстить нацистам за пропавшего без вести сына».

Іван Казмали. Фото: ВКонтакті

Щоправда, у місцевому військкоматі «меснику» відмовили, мовляв, він ніколи не служив, має двох неповнолітніх дітей та хворі нирки. Але він був наполегливим і за порадою працівників того ж місцевого військкомату поїхав до Ростова-на-Дону, де дислокується низка ^[15] військових частин та штаб ^[16] ПВК «Вагнера», де вербують, навчають та координують найманців у зоні бойових дій.

Друг родини так описував його від’їзд: «Занял денег на дорогу, купил еду, билеты, сигареты, часы с компасом и уехал».

За словами ^[17] дружини Єкатєріни Зайкової, тут його теж не відразу взяли воювати – лише з другої спроби.

Востаннє Казмали-старший заходив на свою сторінку ВКонтакті ^[18] 14 травня. А його донька Софія розказувала ^[1], що батько дзвонив наприкінці травня вже з Бєлґороду ^[19], що у 80-ти кілометрах від Харкова.

З великою ймовірністю Іванові Казмали вдалось потрапити саме до лав приватної компанії «Вагнер», адже в цей час вони активно вербувала найманців. Про це, зокрема, йдеться у нашій статті «Погнали в Україну» ^[20]. Іван Казмали акурат встиг на «виступ музикантів», адже їхня підготовка до бойового завдання триває від двох тижнів.

Тепер у селищі Тімшер з нетерпінням чекають ^[21] на повернення «героїв», завдяки яким про депресивне селище розповіли федеративні медіа.

Контакти родини Казмали-Зайкових

Сторінки ВКонтакті: Дєніса перша ^[22], друга ^[23], третя ^[24]; батька Івана перша ^[18], друга ^[25], третя ^[26]; матері ^[27]; тітки ^[28] Анастасії Уляшевой, баби ^[29] Татьяни Зайковой, друга ^[30] Дєніса Дмітрія Паршукова. Телефони Івана Казмали: +79121403282, +79220864240.

Цей матеріал підготувала ГО «Львівська група» в рамках програми Інституту висвітлення війни та миру «Підтримка регіональних медіа України під час війни» за фінансової підтримки Європейського Союзу та МЗС Королівства Норвегії. Зміст публікації є винятковою відповідальністю ГО i не відображає погляди Європейського Союзу, МЗС Королівства Норвегії чи Інституту висвітлення війни та миру.