В Україні воюють не лише буряти і кадирівці, – приходять окупанти з різних областей. Наприклад, в Архангельській області, яка є однієї з найбільших областей росії і розташована у європейській частині країни, на сьогодні офіційно повідомили про смерть 15 уродженців області, які загинули в Україні. Рахунок ми вели за повідомленнями губернатора області Алєксандра Цибульского. Він про це пише на своїй сторінці у ВКонтакті ^[1] поміж відключеннями води в області. 

Дев’ятеро з тих, хто воював в Україні, встигли померти до 9 травня і їхні фотографії пронесли в урочистій ході «бєссмєртний полк». Ми знайшли інформацію про них та розповідаємо, що думають родичі з приводу їхньої смерті.

***

Акція «бєссмєртний полк ^[2]» вже стала традиційною у росії. Її мета – зберегти пам’ять про покоління Другої світової війни. Але цього року хода пройшла із нововведеннями: урочисто пронесли й фотографії російських військових, які прийшли в нашу країну вбивати українців і самі ж загинули. Світлини «героїв» новітньої історії росії були позначені літерою «Z». 

Хода «бєссмєртний полк» в м. Архангельск, 2022 рік. Фото з 29.ru

Мешканці міста не поділяли ^[3] нову ініціативу, проте обурювалися виключно онлайн, адже за реальні дії можна отримати реальне покарання. Наприклад, місцевого жителя, який розмістив фото лідерів нацистської Німеччини на сайті ^[4] «бєссмєртного полка», визнали ^[5] винним у реабілітації фашизму.

Скрін коментарів з 29.ru

*Цитати росіян подаємо мовою оригіналу, пунктуація і граматика збережені, а контакти ліквідованих окупантів та їхніх родичів подаємо в кінці статті.

Морпіхи на паличках

Єдиний уродженець Архангельску, Віктор Шохін, народився у 1994 році. Він онук місцевого архітектора Петра Шохіна. Разом з молодшим братом Андрієм служив за контрактом в елітній 80-й окремій мотострілецькій бригаді ^[6] берегових військ військово-морського флоту рф (військова частина 34667). Бригаду ще називають «арктичною», вона дислокується у селі Алакуртті ^[7] Мурманській області. 

Віктор Шохін. Фото з VK

Андрій Шохін запевняє: про те, що Віктор воює в Україні дізнався лише з повідомлення про смерть. Слабка версія, враховуючи, що брати ще й товариші по службі. 

«Отправят или нет на спецоперацию, никто не мог знать. (…). Вопрос о том, чтобы уйти из Вооруженных сил после гибели Виктора, не стоит – наоборот, это придало больше значимости армии. Это не способ заработать деньги – для меня теперь это дело чести», – каже ^[8] Андрій Шохін.

В Україні сержанта Віктора Шохіна ліквідували разом ^[9] із двома побратимами Романом Грудовим та Сєргєєм Єгжовим. Мерців нагородили орденами ^[10] мужності.

«Их бригада подверглась нападению украинских националистов, но до последней минуты жизни ребята оставались верны присяге, нашему народу и своим товарищам», – написав у некролозі ^[11] губернатор Мурманської області Андрєй Чібіс.

Стенд пам’яті Віктора Шохіна у школі №36 м. Архангельськ. Фото з VK

Поки в школі, де вчився Віктор Шохін, оформляли інформаційний стенд ^[12] пам’яті, в області визнали загиблим ще одного його товариша по службі. 

21-річний Кірілл Алєксандровіч Онучін народився у селі Хозьміно ^[13] Вельського району. 2020-го отримав спеціальність «Судноводіння» в Арктичному морському інституті ^[14] імені В. І. Вороніна. Його ліквідували 15 березня, у труну поклали орден мужності. 

Кірілл Онучін ліворуч. Фото з VK

«Нет больше той любви, если кто отдаст душу за други своя, – звернувся ^[15] до батьків окупанта під час його відспівування ігумен Феодосій. – (…) К сожалению, люди погибают, это неизбежность, и Господь забирает тех, кто созрел. Иногда в недоумении спрашивают, почему уходят прекрасные люди, а иные могут жить долго. Бог забирает человека на вершине подвига, в высочайшей точке жизни…». 

Кірілл Онучін праворуч. Фото з VK

Збройні сили України ліквідували ще одного морпіха, який так само служив у Мурманській області, щоправда, у 200-ій окремій арктичній мотострілецькій Печензькій бригаді ^[16] берегових військ (військова частина 08275). Молодший сержант Дмітрій Юрьєвіч Волошін з міста Новодвінськ ^[17] командував розвідувальним батальйоном. Волошін не дожив до свого 35-річчя. Посмертно нагороджений орденом мужності. 

Дмітрій Волошін з сином. Фото з VK

Мати і теща окупанта разом працюють ^[18] і хворіють на «пабєдобєсіє».

Мати Дмітрія Волошіна Свєтлана. Фото з VK

Скрін зі сторінки VK дружини Дмітрія Волошіна Яни

Черговий представник морської піхоти рф – 20-річний Кірілл Андрєєвіч Кочєтов –  найстарший з чотирьох дітей сім’ї Кочєтових, що мешкає у селі Ільїнсько-Подомське ^[19] Вілегодського району. 

Кірілл Кочєтов. Фото з VK

Кірілл Кочєтов проходив строкову службу на флоті, після уклав контракт із 336-ою окремою гвардійською Білостоцькою бригадою ^[20] морської піхоти, що базується у Балтійську Калінінградської області (військова частина 060017). В Україну приїхав снайпером у складі стрілецької роти. Ліквідований 21 квітня, посмертно нагороджений орденом ^[10] мужності. 

«ВДВ – это не род войск, ВДВ – это религия»

Мілітаризована родина Дударь з Пінезького ^[21] району пишається загиблим родичем, який чинив воєнні злочини в Україні.

Сєргєй Дударь ліворуч. Скрін зі сторінки VK його матері

Сєргєй Івановіч Дударь проходив строкову службу у 98-ій гвардійській повітряно-десантній Свірській дивізії ^[22] (військова частина 65451), що дислокується в Іваново, службу за контрактом продовжив у цьому ж тактичному з’єднанні.

Сєргєй Дударь з сином. Фото з VK

Батько Сєргєя, Іван, колишній десантник. Здається, служба у німецькому Котбусі ^[23] лишилася найяскравішою подією його убогого пінезького життя. У депресивному районі крайньої півночі, де немає роботи, елементарної інфраструктури та доріг ^[24], а військова служба чи не єдиний спосіб заробити гроші і побачити світ. Тож не дивно, що сторінки Івана у соцмережах просочені ностальгією: фотографіями минулої служби та щорічних святкувань дня десантника. 

«ВДВ – это не род войск, ВДВ – это религия», – проголошує його статус у ВКонтакті.

Іван Дударь, Альона Дударь, Сєргєй Дударь. Фото з VK

Найяскравіша подія в житті матері окупанта Свєтлани Дударь сталася у 2018-му. Вона літала до окупованого Криму, відпочивала у Балаклаві. 

Свєтлана Дударь праворуч, м. Балаклава. Фото з VK

Світлана активно підтримує загарбницькі прагнення росії, проте щиро не розуміє, чому загинув її син. Сім’я активно оплакує ліквідованого родича у соцмережах, для цього його батько навіть відновив видалену у ВКонтакті сторінку. 

Скрін зі сторінки VK Свєтлани Дударь

Молодший брат Сєргєя Дударя, Олєг, теж військовий. Минулого року він завершив навчання у 907-му Об’єднаному учбовому центрі ^[25] військово-морського флоту рф. А дружина Сєргєя Альона до заміжжя була учасницею військового гуртка з присмаком морської піхоти. У подружжя є трирічний син Артьом.

Альона Дударь вартова праворуч. Фото з Ok

Земляки Сєргєя Дударя вирішили фінансово підтримати його родину і оголосили збір ^[26] коштів. Дружина ^[27] та мати ^[28] ліквідованого окупанта запевняють, що не просили про допомогу та закликають не давати гроші шахраям. Проте добродії наполягають: акція санкціонована тіткою загиблого десантника і продовжують збір.

Скрін з VK

Щеколдіни – ще одна багатодітна військова династія з архангельської глибинки ^[29], котра оплакує родича-десантника. 34-річний сержант Анатолій Алєксандровіч Щеколдін був розвідником у 56-му гвардійському десантно-штурмовому Донському козачому полку ^[30], що дислокується у місті Камишин Волгоградської області. ЗСУ ліквідували його 1 березня.

Анатолій Щеколдін. Фото з VK

Анатолій – найменший з п’ятьох дітей подружжя Щеколдіних. Його батько Алєксандр колишній артилерист: служив під Ленінградом і у німецькому Ютерборзі. Мати Валєнтіна: тужить за СРСР, пишається «вєлікой пабєдой» та росією, проте, її обурює ^[31], що зубожілі ветерани тут перетворилися на фотозони до 9 травня. Певно, розраховує на інше ставлення до загиблого сина-десантника.

Скрін зі сторінки VK матері Анатолія Щеколдіна

Анатолій і сам багатодітний батько. Нещодавно в нього народилася третя донька. Дітей у великій родині Щеколдіних виховують у дусі мілітаризму. А дружина Анатолія Дарья продає одяг та ляльок ручної роботи через соцмережі, тож сторінок в неї чимало, але для жалоби за чоловіком створила спеціальну ^[32]. 

Мертві «боги війни»

Директор ^[33] Вельського сільськогосподарського технікуму ^[34] тим часом присвятив вірш полеглому земляку ^[35] Дмітрію Чєрнакову, котрий місяць не дожив до свого 30-річчя. В технікумі викладає його мати. 

Дмітрій Чєрнаков. Фото з VK

Капітан Дмітрій Владіміровіч Чєрнаков був спеціалістом з важкої реактивної артилерії, служив у 1-й мобільній бригаді ^[36] радіаційного, хімічного та біологічного захисту (військова частина 71432). Це спеціальне формування підвищеної боєготовності, що має захищати від впливу зброї масового ураження та ліквідовувати її наслідки. Бригада дислокується у закритому військовому містечку Шихани-2 ^[37] Саратовської області. 

Чєрнаков закінчив костромську Військову академію ^[38] радіаційного, хімічного та біологічного захисту імені маршала С.К. Тимошенко – єдиний такого типу вищий військово-учбовий заклад збройних сил рф. Майбутній окупант навіть був на прийомі у Кремлі, де найкращих випускників військових вузів частували міністр оборони Сєргєй Шойгу та президент Володимир Путін. 

Чєрнаков займався наукою – писав кандидатську дисертацію, паралельно командував важкою вогнеметною ротою і тренував збірну своєї бригади з рукопашного бою.  Командира посмертно нагородили орденом ^[10] мужності, а у Саратові започаткували ^[39] обласний турнір з рукопашного бою його пам’яті. У ліквідованого офіцера-загарбника залишилася дружина Інна та семимісячний син.

Однокласники другого загиблого поморця-артилериста організували ^[40] збір коштів на виготовлення пам’ятної дошки, яку хочуть встановити на будівлі школи.

Ігорь Сухарєв. Фото з VK

Молодший сержант Ігорь Алєксандровіч Сухарєв народився 25 травня 1988-го (33 роки) у місті Сєверодвінськ ^[41]. Усе свідоме життя провів у лавах росармії. У складі об’єднаних військ рф Сухарєв брав участь в анексії ^[42] Південної Осетії та Абхазії, став ветераном бойових дій. У 2018-му пішов служити за контрактом на Далекий Схід, командував розрахунком реактивного артилерійського взводу.

Ніколай Солодун. Фото з VK

Єдиний представник рогвардії у цьому списку – 26-річний Ніколай Ніколаєвіч Солодун – уродженець вмираючого села Зубово ^[43] Лешуконського району. Молодший сержант Солодун командував одним з відділень 28-го окремого загону спецпризначення «Ратнік ^[44]», що дислокується в Архангельську. 

1 лютого у Солодуна народилася донька, а 9 березня його ліквідували в Україні. 

«И Боже упаси услышать такие вести что брата везут домой грузом 200», – написала на своїй сторінці у ВКонтакті його сестра Ольга Магаєва.

 «Николай погиб на Украине в ходе специальной военной операции, защищая свою страну и жителей Донбасса от нацистов», – пояснив ^[45] губернатор Архангельської області Алєксандр Цибульській.

«Мой герой!!! Я тебя люблю!!!», – відреагувала на пост губернатора дружина Солодуна Маріна.

Ніколая Солодуна посмертно нагородили ^[46] орденом мужності та краповим ^[47] беретом – найвищою відзнакою спецпризначенця. 

Вартість російського військового

20 квітня уряд Архангельської області затвердив постанову ^[48] про одноразову фінансову допомогу сім’ям російських військовослужбовців – уродженців області, які померли «в результате участия в специальной военной операции, проводимой на территориях Донецкой Народной Республики, Луганской Народной Республики и Украины с 24 февраля 2022 года». Ця постанова обіцяє кожному члену сім’ї похованого окупанта по 2 млн рублів, за сьогоднішнім курсом це 30 тис. дол.. Нижче наводимо деякі коментарі до новини ^[49] про посмертну допомогу.

Скрін коментарів з 29.ru

Гроші платитимуть з обласного резервного фонду за умови наявності свідоцтва про смерть та документу, що підтверджує загибель саме під час виконання бойового завдання у ході «спецоперації». Очевидно, що фінансову компенсацію отримають одиниці із сімей мертвих агресорів, бо росія не визнає і не оприлюднює повні списки полеглих у загарбницькій війні бійців. Яскравий приклад – вражений ^[50] українськими ракетами російський крейсер «Москва». 

Контакти ліквідованих окупантів та їхніх родичів 

Кірілл Онучін. ВКонтакті: Кірілл Онучін ^[51] (востаннє відвідував 19 лютого), його батько Алєксандр Онучін ^[52] і ще один акаунт батька ^[53], сестра Анжеліка Онучіна ^[54].

Дмітрій Волошін. ВКонтакті: Дмітрій Волошін ^[55], його дружина Яна Волошіна ^[56], мати Свєтлана Волошіна ^[57], теща Валєнтіна Красікова ^[58], сестри Ольга Якушова ^[59] та Наташа Усова ^[60].

Кірілл Кочєтов. ВКонтакті: Кірілл Кочєтов ^[61] (востаннє заходив 26 лютого), мати Людміла Кочєтова ^[62], батько Андрєй Кочєтов ^[63], сестра Ангєліна ^[64], брат Артьом ^[65], ще один його акаунт ^[66].

Сєргєй Дударь. ВКонтакті: дружина Альона Дударь ^[67], мати Свєтлана Дударь ^[68], батько Іван Дударь ^[69], брат Олєг Дударь ^[70], тітка Галіна Порхунова (Юдіна) ^[71], тітка Людміла Нагайчук (Дударь) ^[72].

Однокласніки: дружина Альона Дударь ^[73], мати Свєтлана Дударь (Юдіна) ^[74], батько Іван Дударь ^[75], брат Олєг Дударь ^[76], тітка Галіна Порхунова (Юдіна) ^[77], дядько Сєргєй Порхунов ^[78], тітка людміла нагайчук(дударь) ^[79], тітка Татьяна Дударь ^[80].

Телефон батька Івана Дударя +79210890932.

Анатолій Щеколдін. ВКонтакті: Анатолій Щеколдін ^[81], дружина Дарья Щеколдіна ^[82], Дарья Щеколдіна ^[83]-продавець, Дарья Щеколдіна ^[32]-вдова, мати Валєнтіна Щеколдіна (Державіна) ^[84], ще одна сторінка ^[85] матері, батько Алєксандр Щеколдін ^[86], ще одна сторінка ^[87] батька, брат Саньок Щеколдін ^[88], сестра Валєнтіна Тішінская (Щеколдіна) ^[89], сестра Єлєна Щеколдіна ^[90], брат Євгєній Щеколдін ^[91].

Однокласніки: Толік Щеколдін ^[92], дружина Дарья Щеколдіна ^[93], батько Алєксандр Щеколдін ^[94], брат Саша Щеколдін ^[95], дядько Андрєй Дєржавін ^[96].

Телефон Анатолія Щеколдіна +79377397946, його дружини Дірьї +79375374688 

Контакти брата Санька: sahek1986 (skype), sahek_smm (twitter).

Ігорь Сухарєв ВКонтакті ^[97] (востаннє заходив 21 березня) та Однокласніках ^[98].

Ніколай Солодун. Instagram Ніколая Солодуна ^[99], його дружини Маріни Солодун ^[100]. ВКонтакті: Ніколай Солодун (Николай Яковлев ^[101], Николай Аленкин ^[102]), його дружини ^[103], сестри Ольги Магаєвої ^[104], сестри Іріни Давідовой ^[105], баби Іріни Євсюгіной ^[106], котра, до слова, родом з Одеси. 

Матеріал підготовлено за підтримки New Democracy Fund. Матеріал відображає позицію редакції і не обов’язково відображає позицію New Democracy Fund.