Позиція головного архітектора Львова Антона Коломєйцева щодо видачі МУО без затвердженого ІАОП

Насамперед, необхідно дати відповідь на питання: а якою саме є остаточна позиція Міністерства культури та інформаційної політики, яка, на Вашу думку, є частиною чинного законодавства, оскільки Ви стверджуєте, що ігнорування позиції Міністерства культури є ігноруванням чинного законодавства? А також, якими підзаконними нормативними актами Міністерства культури та інформаційної політики така позиція закріплена?

До 01.01.2019 року відповідно до Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць у разі незатвердження історико-архітектурного опорного плану населеного місця, що внесене до Списку історичних населених місць України, проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об’ємно-просторових характеристик) у межах історичного ареалу розроблялась з урахуванням вимог історико-містобудівного обґрунтування, порядок розроблення якого визначався наказом Мінкультури та Мінрегіону.

Враховуючи те, що вимога про розробку проектної документації з урахуванням вимог історико-містобудівного обґрунтування діяла до 01.01.2019 року, а процес розробки історико-архітектурних опорних планів історичних міст станом на вказану дату не був завершений, а також те, що законодавство України не передбачило якихось правил та норм, які б діяли в перехідний період з 01.01.2019 до часу затвердження історико-архітектурних опорних планів, Міністерством культури висловлювались певні думки (позиції) з даного приводу, які не були викладені шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів.

Так, у березні 2019 року Міністерство культури України повідомило Львівську міську раду про те, що станом на сьогоднішній час:

  • межі історичного ареалу м. Львова, а також території та буферної зони об’єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у визначеному порядку не затверджені;
  • детальні плани території, зонінги, плани функціонального зонування території тощо Львівська міська рада розглядає та затверджує без участі уповноважених органів культурної спадщини;
  • питання визначення функціонального зонування та землекористування не належить до компетенції та повноважень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

У квітні 2019 року Міністерство культури зазначає, що:

  • до його повноважень не належить перевірка законності рішень органів самоврядування (питання може бути з’ясовано лише в судовому порядку);
  • питання розробки детальних планів регулюються Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» та державними будівельними нормами і стандартами;
  • для отримання відповідних роз’яснень (в т.ч. щодо належних вихідних даних та вимог до організацій-розробників) необхідно звертатись за належністю – до Мінрегіонбуду;
  • межі та режими використання історичного ареалу м. Львова центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, станом на квітень 2019 року не затверджені;
  • до затвердження історико-архітектурного опорного плану м. Львова жодна проектна документація на території міста не може бути погоджена Міністерством.

У серпні 2020 року Міністерство культури констатує, що:

  • лише 135 міст України мають погоджені історико-архітектурні опорні плани, а 143 міста не мають;
  • вказана ситуація на погляд Міністерства є загрозливою та ставить під сумнів законність надання містобудівних умов і обмежень у зв’язку з відсутністю основного виду містобудівної документації на місцевому рівні, який би відповідав вимогам Закону України « Про регулювання містобудівної діяльності»;
  • станом на 2020 рік розробляються зміни до деяких законодавчих актів, щодо заборони здійснювати забудову в межах визначених історичних ареалів населених пунктів за відсутності у складі генерального плану історико-архітектурного опорного плану.

Резюмуючи різні позиції Міністерства культури, можна зробити висновок, що Міністерство вважає, що:

  • історичного ареалу у м. Львові не існує, оскільки його межі Міністерством не затверджувались;
  • питання роз’яснень щодо містобудівної документації не належить до компетенції Міністерства культури, а до компетенції Мінрегіону;
  • до затвердження історико-архітектурного опорного плану м. Львова жодна проектна документація на території міста не може бути погоджена Міністерством;
  • не існує законів чи інших нормативно-правових актів щодо заборони здійснювати забудову в межах визначених історичних ареалів населених пунктів за відсутності у складі генерального плану історико-архітектурного опорного плану.

Таким чином, якщо історичного ареалу, на думку Міністерства культури, у Львові не існує, то про які порушення законодавства щодо охорони культурної спадщини з боку органів місцевого самоврядування йдеться?

Якщо роз’яснення щодо містобудівної документації, на думку Міністерства культури, належить до компетенції Мінрегіону, то які підстави щодо висловлювання позицій з вказаних питань у Міністерства культури?

Якщо, на думку Міністерства культури, до затвердження історико-архітектурного опорного плану м. Львова жодна проектна документація на території міста не може бути погоджена Міністерством, на яких підставах Міністерство культури здійснювало такі погодження?

Якщо станом на сьогоднішній день не прийнято жодних нормативних актів про заборону забудови в межах визначених історичних ареалів населених пунктів за відсутності у складі генерального плану історико-архітектурного опорного плану, про які порушення вимог законодавства йдеться?

Щодо норм законодавства, яке регулює питання містобудівної діяльності, а саме, Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Так, відповідно до Закону, суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Містобудівні умови та обмеження як одна із складових даних на проектування надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника.

Підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є: 1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень; 2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці; 3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Містобудівна документація (комплексний план просторового розвитку території територіальної громади, генеральний план, план зонування, детальний план території) – затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Історико-архітектурний опорний план не є одним із видів містобудівної документації, а відповідно до вказаного Закону розробляється в складі Генерального плану.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що містобудівні умови та обмеження видаються уповноваженим органом за результатами розгляду звернення зацікавленої особи, в процесі якого аналізується надана заявником документація на предмет комплектності пакету та достовірності документів, а також на відповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні. Невідповідність намірів забудови має місце, якщо запланований для будівництва об`єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання, планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту.

Законом не передбачено такої підстави відмови у видачі містобудівних умов та обмежень як відсутність у складі генерального плану історико-архітектурного опорного плану.

Станом на момент прийняття вказаного закону у 2011 році у м. Львові вже діяв Генеральний план міста, коригування якого було затверджено в 2010 році. Робота над коригуванням Генерального плану була розпочата ще в 2001 році. Генеральний план м. Львова з 2001 року по 2010 рік розроблявся відповідно до діючого на той час законодавства, пройшов експертизу, необхідні погодження, і станом на сьогоднішній день є діючою містобудівною документацією.

Таким чином, позиція законодавця у питанні видачі містобудівних умов і обмежень не ставить в залежність видачу/відмову у видачі містобудівних умов та обмежень до наявності/відсутності історико-архітектурного опорного плану.

 

Яка тоді позиція Міністерства розвитку громад та територій (Мінрегіону)?

Відповідно до законодавства, планування та забудова територій повинна здійснюватись відповідно до державних будівельних норм.

Нові будівельні норми були прийняті та набули чинності в жовтні 2019 року – ДБН «Планування та забудова територій» (ДБН Б.2.2-12:2019). Слід зазначити, що вказані державні будівельні норми було прийнято вже з розумінням того, що вимоги щодо проектування з врахуванням Історико-містобудівного обгрунтування втратили чинність з 01.01.2019 року.

Так, вказаними ДБН встановлено охоронні зони навколо будинків і споруд – пам’яток культурної спадщини (архітектури та містобудування) – у разі відсутності розроблених та затверджених в установленому порядку зон охорони. Своєю чергою, саме ці охоронні зони мали б бути встановлені в історико-архітектурному опорному плані.

Таким чином, Міністерство розвитку громад та територій передбачило, що проектування у випадку відсутності історико-архітектурного опорного плану повинно здійснюватись з врахуванням вимог ДБН Б.2.2-12:2019 щодо охоронних зон.

Зважаючи на все наведене, можна дійти до висновку, що на сьогоднішній день ми маємо дещо різні позиції органів виконавчої влади, які до того ж відрізняються від норм законодавства, прийнятих органом законодавчої влади.

Очевидно, що ставши на сторону прихильника однієї позиції, ви опиняєтесь опонентом прихильника іншої позиції, а в такому випадку однозначним буде дотримання норм діючого законодавства та діяльність відповідно до його вимог, а не підтримка чи не підтримка позицій, які висловлюють органи виконавчої влади.

Хочу також зазначити, що в своїй роботі ми керуємося межами історичного ареалу, які були затверджені в 2005 році рішенням виконавчого комітету. Розглядаючи заяви щодо видачі містобудівних умов та обмежень, які до нас надходять, ми рекомендуємо заявникам отримувати висновок управління охорони історичного середовища, при якому діє історико-консультативна рада.

На нашу думку, історико-архітектурний опорний план є необхідним для міста документом, який міститиме узагальнену характеристику об’єктів культурної та природної спадщини, їх територій та зон охорони. Після затвердження історико-архітектурного плану Львова, його дані будуть використовуватись при складанні містобудівних умов та обмежень, підготовці завдань на проектування, розробленні і погодженні відповідних видів проектної документації, передбачених законами України.

Читайте нас в Instagram і Telegram

Підтримати нас

Коментарі