^[1]Львівські бізнесмени Дубневичі, автори знаменитого “анкеру закладного”, заявили про продаж свого надзвичайно прибуткового бізнесу. Виявилось – трохи злукавили. Винахідливі брати “злили” проблемну частину свого колійного бізнесу професійному ліквідатору. Усе інше лишили собі.

У січні цього року Ярослав Дубневич шокував журналістів. Привселюдно повідомивши, що позбувся свого найдорожчого дітища: “Корпорації Колійні ремонтні технології”.

“Під час виборів до Верховної Ради я продав КРТ, бо хотів присвятити себе політиці”, – заявив він. У розмові з “Нашими грішми. Львів” ^[2] він додав: “Я можу лише підтвердити, що повністю вийшов з колійного бізнесу. Компанію продали харків’янам”.

Виявилось, що львівська “Корпорація Колійні ремонтні технології” справді перестала існувати. Замість неї з’явилася харківська “Корпорація Східні колійні системи”. Відома на всю Україну фірма змінила назву, власника і місце прописки. Однак, як кажуть в анекдотах – є один нюанс. Отже про нього.

“Корпорацію Колійні ремонтні технології” Ярослав та Богдан Дубневичі зареєстрували у 2004 році. Завдяки патентам на різні деталі для скріплення рейок, які Дубневичі “винаходили” разом із теперішнім губернатором Львівської області Михайлом Костюком, компанія отримувала мільйонні замовлення від залізниці.

Запаморочлива історія успіху припинилася у 2011-му, коли Костюка звільнили з посади гендиректора “Укрзалізниці”, фірма потрапила в немилість, посипались звинувачення у несплаті податків. Тоді Дубневичі вдалися до простого, але дієвого методу — створили нову компанію.

Майже однойменне ТОВ “Корпорація КРТ” зареєстрували у серпні 2011-го. Його власник – ТОВ “АПП “Львівське”, яке належить обидвом братам. Наприкінці того ж року Михайла Костюка призначили головою Львівської ОДА, і до Дубневичів повернулись мільярдні замовлення ^[3] від “Укрзалізниці”.

Однак у Дубневичів залишилася одна проблема — стара “Корпорація Колійні ремонтні технології”. Мало того, що виглядала вона як чемодан без ручки, та ще й почала приносити проблеми. У січні 2013 року до офісу бізнесмена, а тепер ще й народного депутата Ярослава Дубневича штурмом увірвалися працівники СБУ, які планували провести обшук в офісі саме цієї фірми.

І от практично одразу бізнесмен повідомив, що правоохоронці даремно старались – структура вже не його.

Дубневич, як справжній український політик, сказав правду, але не всю. Так, витяг, отриманий в управлінні реєстрації Львівської міської ради, підтверджує, що “Корпорація Колійні ремонтні технології” продана харків’янину і тепер носить дещо іншу назву – “Корпорація Східні колійні системи”. Зміни до установчих документів внесли недавно, лише 23 січня.

^[4]

Однак створена у 2011 році “Корпорація КРТ” досі, через агропромислове підприємство “Львівське” належить братам Дубневичам. Ярослав Дубневич також досі є співзасновником ТОВ НВП “КРТ”, яке й зараз є власником патентів на окремі деталі для рейкових скріплень.

Невідомо, що саме продали Дубневичі під соусом “КРТ”. Більшість патентів на деталі для рейкових скріплень, судячи з офіційної бази, без змін належать кіпрській KRT Investments LTD, яку заснували у квітні 2011 року.

«НГ. Львів» дізнались із кіпрського реєстру власності, що її власниками, як водиться, є ще дві молоді кіпрські компанії: Energypoint Holding Limited та TGS Tower Holding LTD з підставними власниками-кіпріотами.

На зв’язок з Дубневичами, окрім скорочення KRT, вказує й те, що певний час директором Energypoint Holding Limited був наближений до братів Юрій Пастернак. Так от, власне з 2010-2011 років власники цих фірм не мінялися. Відтак патенти далі залишаються в руках Дубневичів. 

^[5]

Всього лише два з численних патентів, які досі належать старій “Корпорації Колійні ремонтні технології”

Кому ж продали Дубневичі проблемну і, як нам здається, вже нікому не потрібну фірму? Згідно до витягу з ЄДРПОУ, директором та одноосібним власником нині є Радик Іван Львович.

32-річний юрист Іван Радик починав кар’єру як арбітражний керуючий. Це людина, яка є посередником у справах про банкрутство між судом та підприємством-банкрутом. У різних судових процедурах він називається розпорядником майна, керуючим санацією та ліквідатором.

За даними Єдиного реєстру судових рішень, активна діяльність ліквідатора Івана Радика розпочалась у 2005 році у Харківському господарському суді. Приблизно до 2008 року Іван Радик був виключно арбітражним керуючим. А потім схема міняється. Він більше не ліквідатор і не голова ліквідаційної комісії, а керівник фірми, який подає заяву про банкрутство свого підприємства. Точніше цілого ряду підприємств.

Іван Радик сміливо стає керівником фірми і одноосібним засновником, яка є в скрутному становищі. Перереєстровує її на іншу юридичну адресу, а саме, місто Харків, просп. Тракторобудівників, б. 140-Б, кв. 75. І як засновник приймає рішення про ліквідацію підприємства і подає заяву про банкрутство до суду.

Як виявили «НГ. Львів» з 2008 по 2011 рік у такий спосіб ухвалами Господарського суду Харківської області було закрито щонайменше 12 фірм. Усі ці справи, окрім адреси та імені засновника, пов’язує також спільне формулювання в судовій ухвалі: «…всі кредиторські вимоги до банкрута (назва фірми), які не були задоволені за недостатністю майна банкрута, вважаються погашеними».

Іван Радик побував керівником кількох десятків підприємств. Сфера їх діяльності надзвичайно різна. Наприклад, у 2007 році він був керівником та ліквідував харківське ТОВ «Охорона культурної спадщини», яке згідно коду економічної діяльності займалось діяльністю музеїв та охороною історичних місць. А до 2011, тобто до моменту ліквідації був керівником ТОВ «Незалежна текстильна компанія –Львів», ТОВ «Гріндел», ТОВ “Гіппо-Полісся”, які займались торгівлею різного роду товарів. Займались цим з головного офісу на проспекті Тракторобудівників.

На цьому фоні особливо кумедно звучать слова Ярослава Дубневича у “Львівській газеті” ^[6]. У січні політик заявив, що “основною вимогою до нових власників підприємства на момент продажу було збереження робочих місць, щоб жителі Львівщини й надалі працювали, й отримували заробітну платню. Однак, коли навколо підприємства почало коїтися щось незрозуміле з відкриттям кримінальних справ, нові власники відмовилися виконувати цю вимогу. Нині підприємство призупинило роботу, а всі 756 його працівників опинилися на вулиці”.

А які претензії до харківського юриста? Його ж не для того наймали, аби підприємство піднімати. А коли КРТ офіційно вже збанкрутує, то всі взагалі стануть цілком вдоволеними. За винятком хіба що кредиторів, яким не вистачить грошей.

Олександра Губицька, Наталя Онисько